40 років нашій школі
Ой, як же швидко ті роки летять.
Нестримно, буйно, наче вітер в полі.
Не так давно ще й нам по двадцять п’ять
І от, поглянь — вже сорок років школі.
А тут же наша молодість пройшла,
Ми, молоді, у ній дітей навчали.
Робота паша творчістю була,
І ми вершин в цій школі досягали.
Творили, вчили, в авангарді йшли,
Долали труднощі й перемагали.
Професії ми віддані були
Й дітей на крила мужньо піднімали.
Знання давали, вчили доброті,
Але найбільше — ми дітей любили.
Й це передалося в їхньому житті,
Бо надавало мужності і сили.
Та час іде. Звучать нові пісні
І зміни відбуваються частіше.
Ідуть нові та неспокійні дні,
А люди стали дещо сміливіші.
Та школа, школа — завжди той поріг,
Де вчиться юнь і пробує літати.
Тут починаються аж тисячі доріг,
А вчителям тут треба працювати.
То хай же школа завжди кличе нас
У молодість та в юність повертає.
Для кожного — це неповторний час,
Бо школа нас зріднила і єднає.
Нехай подує вітер перемін
І радість та удачу всім приносить.
А чистий дощик із легких хмарин
Хай щастям вашу долю зросить.
А. Калінічев
Перше вересня 1977 року стало початком життя школи-новобудови, хоча і в гостях. Урочиста лінійка, присвячена 1-му навчальному року СІП № 217, відбулася на території Ремонтно- механічного заводу. Це підприємство належало Міністерству Збройних сил, тому і очолювала його військова людина — Папян Павло Оголович. Він привітав учителів і учнів з початком першого навчального року, подарував школі дзвінок, символічний «Ключ знань» і звернувся до учнів старших класів та батьків з проханням допомогти будівельникам завершити будівельні роботи. Протзавдання будівельників, а другу зміну одні йшли вчитеся, інші вчити, а треті працювати на завод.
10 листопада школу було здано будівельниками, як кажуть «під ключ». За два дні вчителями, учнями, батьками з території заводу було перевезено шкільне обладнання: меблі, різного роду устаткування, а 12 листопада 1977 року ми ввійшли у світлі класи нової школи-красуні.
